АНТИКРИЗОВІ РІШЕННЯ

«За бажання розв’язати проблему, а не ескалювати її, можна швидко напрацювати проєкт закону, яким запропонувати конституційний порядок у сфері декларування доходів і майнового стану посадовцями різних рівнів і категорій» — переконана Юлія Татік

Рішення Конституційного Суду України № 13-р/2020 від 27 жовтня 2020 року у справі щодо електронного декларування стало одним із числа тих, яке спричинило більше питань, ніж вирішило. З точки зору практики основна дискусія сформувалася щодо власне обов’язку подавати декларації, тоді як політична дискусія загострюється щодо шляхів відновлення довіри до КСУ, який таке сумнівне рішення ухвалив. Підходити професійно — з холодною головою до пошуку відповіді на обидва питання радить Юлія Татік, президент адвокатського об’єднання «Всеукраїнська асоціація адвокатів».

Пані Юліє, сьогодні гостро стоїть питання: чи повинні чиновники подавати декларації про майновий стан, після того як КСУ нещодавно скасував кримінальну відповідальність і позбавив Національне агентство із запобігання корупції (НАЗК) більшості з повноважень, потрібних для перевірки цих даних?

— Сам по собі обов’язок посадової особи державного органу чи органу місцевого самоврядування відповідної категорії, так само як і топменеджменту державних компаній, подавати щорічні декларації, а також декларації у разі участі в конкурсі на такі посади та у випадках суттєвої зміни у майновому стані залишився. Інша справа, що перевіряти ці декларації немає кому — але обов’язку це не скасовує. Крім того, нагадаю, що адміністративну відповідальність за порушення деклараційної дисципліни ніхто не скасовував. А вона може наставати також за несвоєчасне подання документів. Тому ігнорувати обов’язок не раджу, попри рішення КСУ.

Враховуючи, який резонанс викликало рішення у суспільстві, адже було сприйняте як «звільнення чиновників від декларування», я раджу всім державним діячам, які турбуються про свій імідж, бажають будувати стосунки з громадянами на принципах відкритості і доброчесності, декларувати свої доходи, навіть якщо такий обов’язок дійсно скасують. Це вже питання не вимог закону, а нової суспільної моралі. Увесь світ переглядає систему взаємовідносин держави та громадян, і базується вона саме на принципах прозорості, чесності та добропорядності.

А чи відповідає цим принципам те, що окремі судді КСУ, які голосували за ухвалення рішення, мали відкриті провадження за порушення деклараційної дисципліни?

— Це питання до їхнього сумління. Якщо безсторонньо аналізувати рішення і загальновідомі факти, то попри очевидність на перший погляд конфлікту інтересів варто зауважити, що не все так однозначно. Судді КСУ мають відкриті щодо них адміністративні провадження за недостовірні дані у щорічних деклараціях. Крім того, до моменту ухвалення рішення про неконституційність, НАЗК реалізовував свої повноваження з перевірки декларацій, передавав дані про виявлені порушення правоохоронним органам, ініціював відкриття справи про адміністративне правопорушення правомірно. Тобто рішення КСУ № 13-р/2020 не має прямого впливу на справи, які слухаються Голосіївським районним судом м. Києва про притягнення суддів до адміністративної відповідальності за фінансові правопорушення.

А яка доля відкритих кримінальних проваджень за статтею 366-1 Кримінального кодексу України?

— Оскільки норма визнана неконституційною, вона втратила чинність з моменту ухвалення рішення. Отже, всі провадження за цією статтею підлягають закриттю, повністю або частково, якщо провадження стосується також порушення інших статей КК України. Перекваліфікації дій як таких уже немає, відповідно, після закриття провадження за статтею 366-1, якщо встановлено інші порушення кримінального закону, має реєструватися нове провадження в ЄРДР і розслідуватися за відповідними правилами з самого початку.

Звісно, тепер порушення деклараційної дисципліни можуть бути кваліфіковані за статтею 164-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка, окрім іншого, передбачає відповідальність за неподання або несвоєчасне подання громадянами декларацій про доходи чи включення до декларацій перекручених даних. Проте треба враховувати, що за
загальним правилом статті 38 КУпАП строк на притягнення особи до адміністративної відповідальності судом становить три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — не пізніше, як через три місяці з дня його виявлення.

Претензії до рішення КСУ стосуються не стільки фінального висновку, скільки відсутності достатніх аргументів, які б підкріпили його правильність. Як ви його оцінюєте?

— Як правник я ті чи інші нормотворчі рішення сприймаю так, як вони є. Ми змушені їх поважати та діяти відповідно до їх приписів. Рішення КСУ загалом і № 13р/2020 зокрема є остаточними й обов’язковими до виконання, доки вони залишаються чинними. Переглянути це рішення може лише сам КСУ, а тому нам нічого не залишається, як просто сприйняти: кримінальну відповідальність за порушення деклараційної дисципліни скасовано, а повноваження НАЗК у цій сфері переглянуто. Від оцінки резолютивної частини рішення я утримаюсь, адже як адвокат можу надавати правову допомогу різним клієнтам.

Щодо мотивувальної частини рішення, то, за всієї поваги до суддів КСУ, важко не погодитися із загальною думкою, що аргументів на підтвердження висновку в цьому рішенні їм забракло. Пояснення неконституційності декларування посадовцями органів виконавчої влади тим, що перевірка декларацій суддів не може провадитися органом виконавчої влади, — дуже непереконливе. Вирішення питання про достатність чи надмірність саме кримінальної відповідальності у певних випадках ненадання відомостей про майновий стан також виглядає заходом на територію законодавця.

Проте як би там не було, я не схильна драматизувати наслідки цього рішення. Тим більше, не вважаю правильним політизацію й ескалацію конфлікту.

Але ж КСУ міг би піти за своєю ж практикою і відстрочити набуття рішенням чинності.

— Міг чи не міг — це його право, він виходив з певних міркувань і вирішив як вирішив. Реакція політиків на це рішення, зокрема заклики люструвати склад чи ліквідувати суд узагалі, лише погіршила ситуацію. І саме засідання РНБОУ і виданий на-гора за його наслідками за одну ніч законопроєкт, внесений Президентом України, були емоційною реакцією, яка не розв’язувала проблеми, а головне — ніяк не змінювала стану речей, що склався. Єдине, що видається правильним, — обраний шлях законодавчих змін. Адже саме через закони, ухвалені парламентом, реалізуються рішення КСУ.

Я переконана, що за бажання розв’язати проблему, а не ескалювати її, можна швидко було б напрацювати проєкт закону, яким навести лад у сфері декларування доходів і майнового стану посадовцями різних рівнів і категорій, відповідно до зауважень КСУ. Наприклад, встановити чітке розмежування адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення у цій сфері, можливо, запровадити дисциплінарну. Крім того, визначити орган із системи суддівського врядування, який міг би перевіряти статки суддів. Ним може бути Вища рада правосуддя, яка є контролером дисципліни суддів, при якій могла б працювати фінансова комісія. Або ж Рада суддів чи, як пропонувалося вже парламентаріями, Державна судова адміністрація. Глобально різниці немає, якщо чітко прописати підстави та процедури, головне — зробити вибір.

Так само цим законом можна було б зняти всі питання щодо кола осіб, які є суб’єктами декларування, уточнити компетенцію НАЗК, усунувши таким чином юридичну невизначеність з цього питання.

А як щодо складу КСУ, що ухвалив рішення?

— Якщо розв’язувати проблему незаконними методами, ми матимемо не вирішення, а сніговий ком з проблем. Шанс переглядати склад КСУ у законодавця був у 2014 році, коли розроблялося люстраційне законодавство, та ним не скористалися. Сьогодні вже немає «революційної доцільності», яка могла б виправдати одномоментне позбавлення повноважень всього складу КСУ. Тому діяти треба винятково у рамках закону, щоб не продовжувати вервечку незаконності. Є чіткі підстави для звільнення судді й процедури. Сьогодні будь-яке рішення, яке призведе до дострокового звільнення суддів, матиме вигляд політично вмотивованого.

Повторюю, як було зазначено вище, пропозиції звільнити весь склад суду — це емоції. З іншого боку, тиск на КСУ, погрози суддям — теж є недопустимими. Згідно зі статтею 152 Конституції України, рішення КСУ є остаточними, і законодавчі акти, щодо яких вони приймаються, втрачають свою силу з моменту ухвалення рішення. Наскільки мені відомо, наразі юридична спільнота очікує на роз’яснення рішення від КСУ.

Треба слідувати букві Закону в усьому, щоб ми як держава не перетворились на Сомаліленд, де процвітає правовий нігілізм. При цьому треба чітко усвідомлювати, що закони, які приймаються парламентом, мають відповідати Основному Закону. На мій погляд, м’яч зараз перебуває на полі парламенту, депутатам потрібно якнайшвидше ухвалити якісні антикорупційні закони, які міститимуть запобіжники від проявів корупції. І тут, враховуючи важливість цих законів, не можна приймати їх поспіхом. Потрібно зважити всі за і проти.

Сьогодні оперативне ухвалення законів для латання створених рішенням КСУ прогалин затримується через поширення коронавірусної хвороби в парламенті, Офісі Президента України та й самому КСУ.

— Безумовно, пандемія коронавірусу внесла свої корективи в наше життя. З іншого боку, з’явився час подумати, переосмислити події останніх тижнів, причини, які їх викликали, і запропонувати єдине розв’язання проблеми, яке було б легітимним і влаштувало б суспільство.

Я знаю, що у Верховній Раді наразі перебуває декілька таких законопроєктів, зокрема, подані спікером парламенту Дмитром Разумковим та депутатом Сергієм Дубінським. Триває робота в комітетах. Фахівці мають ретельно вивчити та проаналізувати, що пропонується законодавцем, та надати свої зауваження або пропозиції. Можливо, варто дочекатись й інших законопроєктів, які вже, наскільки мені відомо, готуються парламентаріями. Побачимо, чий законопроєкт виявиться ліпшим. Зрозуміло одне — обов’язкове декларування потрібно повертати. Найуспішніші країни світу, які зробили рішучі кроки у боротьбі з корупцією, основ ним інструментом мали якраз обов’язкове декларування доходів та витрат, а також кримінальну відповідальність за незаконне збагачення.

(Бесіду вела Ірина ГОНЧАР,
«Український адвокат»)

Заказать звонок
+
Жду звонка!